Не зникаю,так і далі не живу,
І не знаю,де і як,і що я жду,
Знову вечір, як завжди настане,
І все так само,доки ранок не застане.
Знову пісня,що я слухаю роками,
Треба жити і чудес вже не чекати
Та як тільки, я в пітьмі закрию очі
Я відчуваю,як же жити я не хочу.
Я не знаю,мені соромно все це казати
Та як жити правильно,я не можу знати,
А найгірше те,що намагатись я уже не хочу,
І не вірю,що я щось уже хоч зможу.
Людям дуже легко всім поради дати
Та, на жаль,що в серці,їм не поміняти,
Мені жаль,що більше,слухать їх не хочу,
Мені жаль,що не міняюсь,хоч я дуже хочу.
Всі перепони на шляху я хочу подолати,
Намагаюсь і роблю та здійснене не хоче помагати,
Все,що я роблю,мені боком повернеться,
Це не закінчиться,доки з мого тіла,душа в верх не підійметься...
Не зникаю, так дал не живу...
© Copyright: Рита Нестеренко, 2016
Свидетельство о публикации №116021510862
Свидетельство о публикации №116021510862
Рецензии