Понад усе

Як все чарівно, як красиво

Усе, що навкруги я бачу

І сонечко згори до нас сміється так грайливо,

Та ми вже не сміємося – ми плачем.

Червоні маки, золоте колосся,

Блакитне небо і яскраві квіти,

Дівчата із заквітчаним волоссям,

І радісні веселі діти.

Це все – моя рідненька Батьківщина,

Куди все ділося, куди?

Не опускайся на коліна, Україно,

Буди своїх дітей, нуж-бо, буди!

Що з нами сталося, скажіть-но українці?

Як ми могли не захистити неньку?

Ви всі розбіглись, кожен по одинці,

Мені так гидко і болить серденько.

Я пам’ятаю як життя буяло в Україні,

Я згадую, як було добре нам,

Тепер же, ви тікаєте з країни,

А матері пишуть листи синам.

Де гідність ваша, українці?

Невже на смак вам зрада до вподоби?

Для України, ви тепер чужинці,

Ви зрадники, ви нижче за худобу!

На щастя, є ще справжні патріоти,

Ті, хто поставлять на ноги країну,

Ні, то не ті зрадливі ідіоти,

Це люди, що не зрадять Україну!

Люблю тебе, рідненька Батьківщина,

Для мене ти – найкраща від усіх!

Тебе ніколи не покину, Україно,

Я буду із тобою довше, ніж усі.