Згадай роки, що в тебе за плечима.
Згадай кохання перше, що навчило.
Коли ночами серце так щемило.
Та юність - казка, що пройшла.
Тобі вже сорок, ти п'єш гарячу каву.
І так шкодуєш, бо не повернутися назад.
Не зайдеш в запашний грушневий сад.
Лиш згадка про чарівний зорепад,
Та фотокартка зроблена на старий апарат.
І дівчина з зеленими очима,
Її усмішка, погляд - вони такі щасливі.
А сонце ніби світить яскравіше,
Коли на тебе дивиться вона.
А ті палкі вуста, що цілували на прощання.
Гучні слова були тихіщі за сумне мовчання.
Ти хочеш взять її під руку
Та повести за край.
Лише одне повториш їй - не забувай.
Ми колишні діти вогню.
Жар і полум'я поміняли на вічну дорослу війну.
І ось закінчилась кава, як любиш - міцна і без цукру.
Назавжди залишиш у серці зелену весну ту.
Кава
© Copyright: Оливер Ли, 2016
Свидетельство о публикации №116021009001
Свидетельство о публикации №116021009001
Рецензии