Знову осінь. Хочь і несхожа на попередні та всеодно звичайна.
Вона скрізь: в пожовклому листі розкиданому на асвальті, холодному жовтневому вітрі, в кумедних хмарах приліплених на нічний фон. А їй 16-ть...
Летіли дні. Ніжно - пастельно віддаляли спогади, а вона з дня у день все чогось чекала.
Простий,але такий теплий вітер здмухував з вікна останні пелюстки літа...
Лише в ночі своєї кімнати дихала вона спокоєм,пірнаючи в миті владної і покірної краси спогадів. Пролливаючи ковтала тепер вже німі слова, які постійно оживляють люди. І здається, ось - ось стане вітром без минулого і майбутнього - вічним подихом неба. Проте людське тіло як рамка для зберігання душі.
За вікном світає...і ранок мов пензлик із шовку по щоці,будить мрійницю відкриваючи новий осінній день.
Жовтень
© Copyright: Летисия Ра, 2016
Свидетельство о публикации №116020803496
Свидетельство о публикации №116020803496
Рецензии