Роздуми

Літній теплий вечір. Ніч ковтнула місто,і крізь її вуаль, прорізаються ліхтарики-вікна. Дзюркіт повітря направляє у вікно листочки дерев,а в тім вікні постать юного тіла і дорослих думок. Світить за столом промінь сучасних технологій,а душа уперто не хоче спати, тривожиться. Перед кожним тактом годинникових стрілок ставить питання:"Чи існує справжнє кохання, непідвладне часу і записане в рядках з вічністю."
Часто привертають увагу серця удари. Бог створив нас добрими,милими дітьми,яких люблять. Одже,народженних в любові! А коли серце перестає битись в грудях? Невже існує таке, що було обділене любов*ю?
Майже 17-чне б*ється з почуттями закохуючись,і здавалось би таке дурне,навіщо воно,те серце. А у відповідь розумієшь,що комочок цей як сліпе кошеня - малесеньке і беззахистне шукає притулку,де тепло затишку і ласки.
Линув вітер і з його прозорих рук пурхнула птаха названа надією.