Памяти друга перевод на украинский

Памяти друга (Герман Плисецкий, http://www.bards.ru/archives/part.php?id=30821)

                Д.А.Ланге

Прости меня, доктор, что я задержался на юге,
у моря, лакая вино, шашлыки уминая.
Что я не явился с цветами к твоей овдовевшей подруге,
прости меня, Додик! Я плачу, тебя поминая.
Должно быть, мы взяли рубеж – перевал от восхода к закату.
Теперь мы, как волжская дельта – отдельные мелкие реки.
Всё меньше друзей, составлявших теченье когда-то:
одни уезжают навечно, другие уходят навеки.
Ни слова, мой друг, об инфарктах и нажитых грыжах.
Не станем трепаться о том, что отечество – отчим.
Кому мы нужны в этих самых Лондонах-Парижах?
Так ты говорил мне, дантист и еврей, между прочим.
Куда мы уедем от тысячи памятей личных,
от лет этих призрачных, вставших друг другу в затылок,
от юности нищей, сидящей в московских шашлычных,
от этих рядов бесконечных порожних бутылок?
От этой помпезной державы, играющей марши и туши,
от этой страны сверхсекретной, где вход воспрещён посторонним,
от нескольких милых русачек, согревших озябшие души,
от той, наконец, подмосковной могилы, где ты похоронен?
Мы купим пол-литра с утра в продуктовом у Дуськи,
а кто-нибудь купит квартиру, машину и дачу...
В Пречистенской церкви тебя отпевают по-русски...
Прости меня, Додик! Я горькую пью. Я не плачу.

Октябрь 1976

ПАМ'ЯТІ ДРУГА (вільний преклад П.Голубкова)

Прости мене, докторе, що я затримавсь на півдні,
На морі, хлебтаючи вина, шашлик наминаючи.
І квітів що подрузі я не приніс овдовілій,
Прости мене, Додік! Я плачу, тебе поминаючи.

Напевно, позаду кордон - перевал схід на захід.
Тепер ми, як дельта у Волги - окремі річки невеликі.
Все менше тих друзів, що струм, течію десь складали:
Хтось їде навічно, а хтось вже відходить навіки.

Ні слова, мій друг, про інфаркти нажиті та грижі.
Тріпатись не станемо, нам батьківщина – не вітчим.
Кому ми потрібні в цих самих Лондонах-Парижах?
Говорив мені ти, дантист і єврей, поміж іншим.

Куди ми від тисяч поїдемо пам'ятей зичних,
Від років примарних, що встали в потилицю, тощо,
Від юності злиднів, сидіння в московських шашличних,
І від нескінченних рядів цих пляшок, вже порожніх?

Від диво-держави, що грає нам марші і туші,
Від цих надсекретів, стороннім де вхід заборонено,
Від декількох милих русачок, зігрівших вже змерзлі нам душі,
І від під Москвою могили, де ти тепер, Додік, похований?

Півлітра ми купимо з ранку в кіоску у Дуськи- редиски,
А хтось знову купить квартиру, машину і дачу ...
Тебе відспіває в Пречистенській поп по-російськи...
Прости мене, Додік! Я п'ю цю гірку. Я не плачу.