Як птах в кватирку залітає,
Тремтить його маленьке серце,
Тривожно б’ється під реберцем,
І око шлях назад шукає.
Від втоми бідний птах сідає
То на відкриті в шафі дверці,
То на наповнене відерце –
Наспіх ковтнуть води краплину,
Щоб не дійти зовсім до згину.
З розкритим дзьобиком у леті.
Ось так буває і в поетів –
Потрапивши в чужу царину,
Стає він схожим на пташину –
Душа від страху вмить зомліє.
Та мозок, сповнений надії,
Зирнувши сміло в невідоме,
Побачить істину, й судоми
Покинуть вмить зважніле тіло.
І думка птахом полетіла
Через кватирку в світ широкий.
Не бійся, пташе сіроокий!
Коли наб’єш в тривозі боки,
Знайдеш прозору ту краплину,
Щоби напитись – і не згинуть.
10.02.2015 г
Як птах в кватирку залiта
© Copyright: Александр Гапоненко 2, 2016
Свидетельство о публикации №116020702351
Свидетельство о публикации №116020702351
Рецензии
