Залатыя лiхтары

               Ах ты,сонейка,
               Што пазяхаеш?
               Навошта,чырвоненька,
               Ты нас пакідаеш?
               Дым клубіцца вунь з трубы,
               Бы штучнае воблачка,
               Дык куды ж ты,куды?
               Мо да соннага хлопчыка?
               А то да дзяўчынкі
               На другі бок планеты,
               На інакшу палавінку...
               Карэту мнне,карэту! -
               Камандуе нецярпліва,
               Бо дзень зімовы кароткі.
               Трасе яно чырвонай грывай:
               Спіце ,мае вы любкі.
               Другіх пайду будзіць
               Людзей ды звяроў:
               Не ўся ж планета спіць,
               Будзь,чалавек, здароў!
               Як горад ты пакідаеш,
               Дык адразу на вачах
               Ліхтары ўключаюць
               На вуліцах і дварах.
               Залатой капляй -
               Ліхтары жоўтыя,
               І пукатай жабкай,
               Ну,канешне,зялёныя.
               Ці лісцікам зялёным
               Мне ліхтар прадстаўляецца,
               Ды слуп чугунны
               Дрэвам не называецца.
               Ліхтары белыя,
               Бы сонца пустыні,
               Рэжуць вочы смела,
               Покуль зрок не згіне.
               Вы мяне асляпілі
               Уборам зіхатліваым!
               На экране мабілы
               Святла вашага пералівы.
               Калі ж дзе сустрэнецца
               Ліхтар бэз-сіні,
               Дык мне здаецца -
               То інею нарадзіны,
               А зіма бязснежная,
               Бы на пляжы,агалілася,
               Навіна тут свежая:
               Зіма прастудзілася!
               На грып хварэе,
               Але няма ёй веры,
               Сакавіка бо  хутка
               Зарыпяць арэлі.
               Не відаць к ночы ані!
               Ліхтары чырвоныя,
               Запаліце агні,
               Бы з рубінаў кароны.
               Мне чырвань-ліхтары
               Вуглямі страляюць,
               Што з палена асіны
               На падлогу цаляюць.
               Выскачыць такі вугалёк,
               Скоціцца аж да парога,
               А ў хату - шусь сынок!
               Бацькам,значыць,падмога.
               Кожны дзень свята -
               Гарадская ілюмінацыя!
               У горада-брата
               Мая душа пытаецца:
               Хто ж цябе расквеціў
               І так старанна сплёў,
               Як зрок мой прыкмеціў,
               Мільярды агнёў?
               Яны пырскаюць у вочы
               Усёй шафёрскай брацці -
               Як ехаць уночы,
               То вельмі трэба старацца!
               Пабягуць уздоўж таполі
               Па цёмнай трассе,
               Быццам у нядолі,
               Ахіне цемра-трасца!
               Захапіла ў полі ночка,
               Бо пакацілася сонейка
               У турне ці ўпрочкі,
               А без яго мне горайка!
               У вёсачцы маленькай
               Ліхтароў два-тры,
               Бы дзядкі сівенькія,
               Стаяць хісткія платы.
               Ты мярзлячка? -
               Пытае незнаёмка,
               Ды прыходзіцца смяяцца,
               Хоць мне і няёмка.
               Хутаюся ў хустку,
               Карункавую сняжынку,
               З голаду хутка
               Ем хлеба скарынку.
               Згаладаліся вельмі
               Мае паларожнікі -
               Елі б пяльмені,
               Смакавалі б тварожнікі.
               Цягнемся дадому,
               А дом так далёка!
               Маўчанню майму залатому
               Шчабятухі вымуць вока!
               Срэбнымі званкамі
               Галасы іх плешчуцца,
               Здзіўлена вачамі
               На агні яны цешацца!
               Успаміны мае і надзеі
               Ажылі ў зале тэатра:
               Спектакль мы глядзелі,
               Як шчасця каплю.
               Тут высокае святло -
               Там,на небе,сонца!
               Гэта  аднолькава,адно -
               Святло гэта бясконца!
               Раптам тухне святло
               І цемра напаўзае...
               Там памочнік даўно
               Дэкарацыі мяняе.
               Ізноў тухне святло,
               Ізноў цемра напаўзае,
               Тая,што даўно
               Заганы мае:
               Зайздрасці лясь бічы,
               Бо здаровы у хворага
               Грошы палічыў
               У ягонай торбе.
               Падхалімства тонкае
               Неўзаметку паўзе
               У сэрца горкае,
               А мяжа дзе?
               Бо ёсць паслуга простая
               І падхалімаж-блізнец,
               Ёсць гаспадыня і госця,
               Пачатак усяго і канец.
               Разганялі сёння цемру
               Мільярды агнёў,
               Ды было мне мала,паверце,
               Тых залатых ліхтароў!




















               
 
               
               
             


Рецензии