На березi Чорного моря,
Де хвилi до неба встають,
Гуляв вiльний дощ на просторi,
Що хмари по небу несуть.
Був вiльний,як вiтер,як сокiл,
I плакав у синю блакить,
I було так довгiї роки,
Гуляв - не хотiв вiдпочить.
Вiн бачив судини морськiї,
Великi чужi береги,
В життi мав одвiчну надiю,
Що зможе вiн впасти туди.
Впаде знов у Чорнеє море,
Та знов - полетить в височiнь,
I вiчно живий,i прозорий
Летить до хмарин в далечiнь.
Але замале йому море,
Вiн хоче на тую чужину,
Не знає - там щастя чи горе,
На землю впаде i загине.
Отак вiльний дощ у полонi
По морю все плаче завжди,
Йому замале рiдне море-
Вiн хоче чужi береги.
Вiльний дощ у полонi
© Copyright: Марина Кузнецова Хорошилова, 2016
Свидетельство о публикации №116020607759
Свидетельство о публикации №116020607759
Рецензии