Зазираю ненароком у дитинство

Вранці сонце заглядає у віконечко,
посміхаються в оселі рушники.
Знову чую: - Добрий ранок, моя донечко!
І спливають ніби в вічності роки.

Приспів:  Зазираю ненароком у дитинство,
               де калину посадила у садку.
               Де казкове відбувалось завжди дійство,
               бачу маму і веселу й молоду.

Не рахуй мої роки-літа зозулечко,
пробіжусь, як у дитинстві, по стежках.
А онука каже: - Гуля, гуля, гулечка!
Й солов`ї мені виспівують в садках.

 

Приспів:  Зазираю ненароком у дитинство,
               де калину посадила у садку.
               Де казкове відбувалось завжди дійство,
               бачу маму і веселу й молоду.

Поспішала жити, наче бистра річечка,
оглядалась дуже рідко я назад.
Хай ще довго не згасає моя свічечка,
щоб навести у душі і серці лад.

Приспів:  Зазираю ненароком у дитинство,
               де калину посадила у садку.
               Де казкове відбувалось завжди дійство,
               бачу маму і веселу й молоду.