Поля згадаю запорошені,
куди не глянь -сніги,сніги...
Змахну сльозу гірку, непрошену.
Далекі рідні береги,
моі краі обітованніі,
моі веселіі роки
пройшли щасливі. І незнані
лягли попереду стежки...
Прибила сивина волосся,
та в серці юність не згаса.
І все,що мріяла,збулося.
І виноградная лоза
в чужім краю зтяжіла гроном-
майбутнє сонячне вино.
Живу по сонячним законам
уже давно. Вже так давно
спів солов'іний не тривожить,
і круків каркання невпинне.
І кожну ненаситну мить
про тебе мислю,Украіно.
Тобі усі моі дари,і серця жар,
надіі ясні, і печалі.
Як світлий промінь із-за хмар
я на твоі впаду скрижалі...
31 січня 2016 р
Згадаю...
© Copyright: Евгения Кобикова, 2016
Свидетельство о публикации №116020611115
Свидетельство о публикации №116020611115
Рецензии