Дамян Дамянов. Христо Ботев

Дам’ян Дам’янов
ХРИСТО БОТЕВ

Гордий з того, що народжений на одній з Ним землі! Соромно мені, що Він на цілих п’ять років молодший від мене! Стидаюся через те, що я написав близько двох тисяч віршів, а Він — так багато – двадцять чотири! І я ще ростиму роками, писатиму вірші і все більше малітиму перед Ним.Тому що Він з вершин, що повсякчас ростуть! Він ще ростиме від Милиних каменів* і залишатиметься поза часом.

Про нього в своїх «Вершинах» інший велет, Константин Константинов, пише:

«Він віддав усе, що мав, тій землі, на яку прийшов умирати: свою невідбуту молодість, свій геній, з яким розквітла велика поезія болгарського народу, залишив нам єдину мову, але йому ми ще й досі не можемо гідно віддячити. Хіба більше може дати одна людина?»

Про Нього я, той, що становить лише одну западину між усіма вершинами, я, той, що є ніхто, наважився написати тільки дві строфи! Не затим, щоб віддячити Йому — цього не можу зробити; не затим, щоб звеличити Його — він і так велет, а лише затим, щоб вклонитися Йому:

             Тільки поету й шаленцю під силу
             щось надзвичайне зробити:
             кинутись раптом у полум’я сміло
             і мур головою розбити!
            
             Тільки поет і шаленець рукою
             століття розтрощать на злеті!
             Болгаріє мила, пишаюсь тобою,
             бо маєш «шалених» поетів!

Насмілився назвати Його шаленцем, бо тільки шаленці й генії здатні на подвиг! Кажуть, що у вогні й Гус збожеволів... Може, вогонь — то божевілля! Мабуть, божевільний і віднайшов його! Божевільний або геній!

Тисячі, мільйони слів мовлено і ще буде промовлено про Нього, але ніхто не прорік того, найточнішого, що його висловив Він. Бо, не знаючи того, наче сам про себе написав:

ХТО ЗА СВОБОДУ У БИТВІ ПОЛЯЖЕ, ТОЙ НЕ ВМИРАЄ...

Дивлюсь на Його портрет, цього двадцятисемирічного парубка, і промовляю свою молитву:

О, мій боже, правий боже...

Від Його «Вірую» усі стаємо «вірними»!


*Милині камені — одне з пам’ятних і святих місць, пов’язаних із боротьбою болгарського народу проти турецької навали. Тут, на узгір’ї в Північно-західній Болгарії,  18 (30) травня 1876 року, під час Квітневого повстання загін Ботева зійшовся у жорстокому бою із турками.



(переклад з болгарської — Любов Цай)
http://www.slovo.bg/old/damyanov/eseta1.htm#botev