Олександр Блок Як день сiя, незрозумiла

Олександр Блок
«Як день сія, незрозуміла…»

Як день сія, незрозуміла
і наяву, в уривках сну,
Вона, як мова лине вміла,
Вона пробуджує весну.

Ось тут присяде й теревенить,
Та ще і дразнить залюбки,
І натякає достеменно
Нам про вогонь її жаркий!

І хоч слухач я несуворий,
Та мова так її рвучка,
Що починається тривога
В дрижанні плеч. О, блиск в очах!

Коли ж дійде до серця мова,
І я сп’янію від парфум…
Я закохаюсь в неї знову,
Як в теплий вечір й віршів сум.

Знов заблищить її зап’ястя,
Замовкне, ніби все мине… 
Для неї пристрасть – то нещастя,
Холодний розум – головне!


*****

«Как день, светла, но непонятна…»

Как день, светла, но непонятна,
Вся - явь, но - как обрывок сна,
Она приходит с речью внятной,
И вслед за ней - всегда весна.

Вот здесь садится и болтает.
Ей нравится дразнить меня
И намекать, что всякий знает
Про тайный вихрь ее огня.

Но я, не вслушиваясь строго
В ее порывистую речь,
Слежу, как ширится тревога
В сияньи глаз и в дрожи плеч.

Когда ж дойдут до сердца речи,
И опьянят ее духи,
И я влюблюсь в глаза и в плечи,
Как в вешний ветер, как в стихи,-

Сверкнет холодное запястье,
И, речь прервав, она сама
Уже твердит, что сила страсти -
Ничто пред холодом ума!..

*****

Відео:

https://youtu.be/F1y8rg500rY