Чогось у мене сьогодні мокрі очі,
Чи то випав дощ, чи потекла сльоза,
Та я дивлюсь крізь покривало ночі,
Як в стомлену душу із неба ллє гроза.
Але досить однієї краплі для суму,
Щоб зрозуміти-- я залишилась одна,
Не розтягнути уже того щастя, як гуму,
Та й попелом стали усі ті далекі слова.
Серце давно обгоріло від тієї брехні,
Лиш вуглик жевріє, додаючи болю,
У руках недопитий бокал, поцілунок на вікні
І тіло, яке зовсім не має контролю.
Я ніби стала розбита об гостру скелю,
Відлітає п'яний розум у теплі краї,
А я навіть не можу встати з постелі,
Ковтаю образу, щоб вуста стали німі.
Терплячи весь біль та гіркоту сльози,
Я задавила солодкий подих у грудях,
Чому на мою долю впало стільки біди,
Чому я так боляче помиляюся в людях?...
Поцiлунок на вiкнi...
© Copyright: Марианна Медзинская, 2016
Свидетельство о публикации №116020107554
Свидетельство о публикации №116020107554
Рецензии