нитями

нитками


розквітла ніч спленала небо в тіні зорей,
опав цілунок на безмежжя спраглих губ.
цінуй,
цілуй її стожальною зимою,
та поведи в краяття сизе за собою
щоб неминучий холод сплів тороси рук.
минали дні;
пляшки котилися у прірву по обличчі,
знайти-бо в дорогій людині вічність
знайшовши
більш не відпустить.
і пагубно не спати аж до ранку,
переточивши смуток в оковитій тиші.
либонь бувай
либонь привіт
либонь як завжди відповім я,
минаючи тяжкі години
і пам'ять, сховану між віт.
уранці, дивно,
встану
ковтну з пляшки,
й поріжу мрозом пальці в зимню пору.
кому із них дісталось моє гибле щастя?
кому із них дісталося щасливе горе?
на серці лихо, а думки
завжди німіють одиноко на світанку.
і морок кроїться безлюддям у кімнаті
дожити би до завтрашнього ранку.
пусте лунання тиші
мов повія,
разить осадком винним в час прозріння.
і не біда, що хміль полонить душу,
а в тім біда, що ніж сторчить у спині.
минає схожий день,
встаю я вкотре
п'ю з крихкої пляшки,
зганяю птиць присутністю з балкону.
і непокори тлум жбурляється додолу
затухшими нитками віри
в краще.

розквітла ніч зчорнила шовком рідне серце,
тече нестримність кров'ю, мов вода.
зів'яне ніч безсонністю обіймів,
мені нічого не потрібно
лиш вона.




30.01.16