Може я заблукала...

Згасло вогнище в домі...зухвало там протяги виють,
Домовик затужив у кутку немолящихся стін,
Там померло кохання, розсипались в друзки надії,
Там обвуглились мрії, сповивши минуле у тлін...

Та...не буде ні сліз,ні благань, ні шалених істерик,
Хоч би хто і хотів, щоби так неодмінно було...
Хай обвуглений вщент рятівний і самотній мій берег,
Та я буду палати, всім зливам і вІтрам назло...

Може я заблукала...а може пливу проти течій,
А можливо я чим прогнівила небесную синь?
Може Янгол в гріхах потонуть й обернутися в нечисть,
А Диявол благати: Небесний Отець, не покинь!

У жорстокому світі, мов вітром поламана хвиля,
Я в нікУди іду під покровом сталевих небес...
Не покинь мене, Отче! Яви мені божую милість,
Понесу до кінця подарований долею хрест...

Якби люди спроможні були вибирать собі долю,
То, мабуть, на землі стало менше страждання і сліз...
Так набридло уже розмовлять мені мовою болю,
Я чекаю, неначе спасіння, з небес благовіст...