Він вмер! Не від сліз і не горя.
Заточені кігті років
об душу його блідно-хвору
ще не розкроїли обличчя
на в’ялі нерівні шматки.
Ні, він був молодим.
Й очей синява вибухала
ще світлом, немов електричним.
Він мріяв!
Він мав що ділити.
Та завше один
і листя пожовкле, опале
з душі вимітав
і сіяв натхнення опали.
Він мріяв.
Шукав порятунку…
Й в надії хвилину потому
Був набраний номер… Гудки!
… і тут лиш гудки!...
Він вмер молодим
так і не зігрітий теплом
та міццю людської руки,
лишився для всіх диваком,
забитий думками у
рідному домі.
про самогубсто
© Copyright: Олекса Оскорина, 2016
Свидетельство о публикации №116012607468
Свидетельство о публикации №116012607468
Рецензии