Нормальність це те, що ми творими своїми руками.
Лежу на ліжку. Посеред кімнати.
Кімната 2 х 2, до верху також 2.
Залипла в безвіконнім кубі
як необачна муха у краплині ПВА.
Повзуть думки. Їх хочу розігнати.
Кричу їм : «Геть! Ідіть у тубус!
Як я колись піду в чехол-домовину.
Бо зараз вас з охотою підстрелю.»
А ті лякаються за грубість.
І розщепляються на сто химерних
колоїдних сплетіннь,
що тягнуться від плінтусів до стелі.
по гладковибритих шпалерах.
І уквітчають куб в’юнком істерій.
Лежу на ліжку тихо, непорушно
А ліжко крутиться у дивнім кубі
Із стелі падають думки бездушно
Ті ж самі. Але вже в’юнками…
Куди ж мене запхнуло людство? …Люди…
Своїм безлюддям і пинками.
Тепер живемо в світі разом:
ШИЗО,
ФРЕН,
і Я.
І ми ось людяні, живі, душевні
А ви фальшиві, злі, заразні.
Матеріальні, у матерії дешевій.
Куб думок Шизо, Френ i Я
© Copyright: Олекса Оскорина, 2016
Свидетельство о публикации №116012607363
Свидетельство о публикации №116012607363
Рецензии