Не грайся зі мною! Не треба,щоб дощ із душі йшов, мов з неба.
І серце моє сумувало- все кликало тЕбе, страждало.
Страждало так тихо... ночами. Хотіло тебе, та втрачало.
У міцних обіймах тримало надію останню... та мало-
Замало любові п'янкої, і віри, й надії, і волі.
Замало мойого життя, молитов моїх , каяття.
Не грайся зі мною! Я прошу,бо сил нема нести цю ношу.
Дай спокій мені! Я благаю...у поглядах твоїх втопаю...
Втопаю, мов тінь на стіні. Втопаю, як слід на воді.
Пустую, коханий, без тебе,а сльози я шлю свої в небо.
Без тебе поснули всі ріки: такі ж були шумні і дикі!
А сни - мов воєнне кіно...там кров і вогонь ...все - одно.
Здається, життя на межі...Жариночка тліє в душі...
Покинь! Відвернися! Піди! Й зітри за собою сліди!
Мене залиши,одиноку! Дозволь же пожить мені трохи,
Щоб з крові й вогню - у світи!Не грайся зі мною, хоч ти!
Не грайся
© Copyright: Юлия Ганненко, 2016
Свидетельство о публикации №116012607090
Свидетельство о публикации №116012607090
Рецензии