Все буде...

Усе буде. Відтінки радості та печалі.
І мій заблукалий в безлюдності острів
Також потоне колись в житейському морі.
Можливо, з дня у день, із року в рік
Моє русяве волосся стане сивим.
Якщо я забуватиму своє ім"я, минуле,
Непам"ятатиму своїх близьких і осмисленим
Не буде мій погляд, -що тоді?
Хіба матиме значення все потонуле
У стражденній безпам"ятства темноті?
Яскравість кольорів, тонкощі звуку,
Гостроту нюху втрачатиму з часом.
Я захочу тепла і любові, тримати когось за руку,
А якщо все прекрасне і добре більше не буде мені доступним?
Якщо мій досвід, як пісок крізь пальці,
Розсипатиметься маленьким непотрібним світом,
І я буду самотня у цьому мороці,
Один на один із неспокоєм і кліткою-тілом?
І більше не буде з ким розділити сніданок
І спогади, теплі, ностальгічні за вечірнім чаєм?
Я думатиму про те, як спровадити ревматичний ранок,
А потім піду у скверик кидати крихти голубиним зграям...
Буде усе: і те, що ламає, руйнує, і те, що будує.
Однак все, чим жила і захоплювалась, чому раділа раніше
У відведений час зникне, умре, знеціниться, потьмяніє, -
У день, як дві краплі води, схожий на інші,
Але суттєво відмінний - день моєї минущини.
...Усе буде: і те, що спотворює, і те, що творить,
Гідне й негідне, святе і поганське, злети
Й падіння, альфи й омеги. І як зрозуміть,
Що живу не даремно серед цих хитросплетень
Подій, і щось-таки значу і вмію?
Навіть невіриться, що буде усе, -
Відтінки радості з позолотою і печалі
Сріблясті відтінки, і мій корабель,
Заблукалий в житейському морі,
До берега "землі обітованої" колись причалить.
2012