Аеропорт

Ще мить... ковток повітря й сонця,
Але бетон все давить навкруги.
І вже не вийдуть із-під нього хлопці,
Яких обманом підірвали вороги.

Один ковток... хоча б дзвінок один,
Щоб встигнути додому подзвонити,
Сказати мамі, що так любить її син,
Лиш не сказати - що не зможе більше жити.

А мати жде і не діждеться сина.
Серце її все плаче і болить,
Неначе знає - це його остання днина,
Не скаже лиш, дзвінок - остання мить...

Аеропорт, яка важко це простити,
Бо скільки полягло тут юнаків,
Що так хотіли жити і любити,
Але пішли громити ворогів.

Вони попали у смертельне пекло,
Де плавиться метал і стигне кров,
Але вони боролися запекло —
Все втримали! Не витримав бетон.

Як в серці є любов до Батьківщини,
Відважні душі втоми не зазнають —
Усе до змоги, стоять тут до загину,
Сміливо Україну захищають!

Чомусь їх кіборгами всі прозвали,
Це щось таке, що зв'язане з металом...
Нам же  мелодія життя звучала,
Бо вони рідну землю захищали!

Там, кажуть, зараз квіти зацвіли,
Хоч був бетон, лише купи металу,
Мабуть, з сердець сміливих проросли
Тих юнаків, що вбитими лежали.

Ті квіти там зійшли і розцвіли,
Бо є самою вічністю життя...
Нехай не прийде більше зло війни,
Не матиме ніколи вороття!