Соловейко, соловейко...

Соловейко, соловейко,
Чому не співаєш.
Я працюю на городі,
Чом не звеселяєш?

Чом повісив голівоньку
І про що гадеш,
То ж якеє скажи горе,
В своїм серці маеш?

«Не приходить добра тітка
На город  на працю,
Видно тяжко захворіла
У своїм палаці».

Знаю, ніжний соловейко,
Пташечка маленька,
Що раніше тут співала
Із тобою ненька.

Щебетали, милувались
Дивною красою,
До схід сонця умивались
Срібною росою.

Все раділо на городі
І радіючи співало.
Золотими ж бо руками
Сіялось, збиралось.

А тепер стоїть в задумі,
Помарніло з горя.
Ніби поле підмінили,
Замінили гіршим полем.

Ой померла ж моя мама
Лютою зимою
І в могилоньку забрала
Всі пісні с собою…

Полети ж на могилоньку,
Мій сіренький друже,
Розкажи про її доньку.
Що сумує дуже.

Розкажи, що умиваюсь
Гіркою сльозою
І як ненька не співаю,
Пташечка з тобою.

Розбуди її, маленький,
Розбуди піснями,
Хай устане на часину,
Хай побуде з нами.

Тимчасово заспокоїть
Донечку рідненьку.
То ж лети туди з піснями,
Пташечка маленька.

……………………………………

Недалеко могилонька
Від рідної хати.
Моя бідна голівонько,
Що ж робити, що ж казати…