Може, ти зараз один у порожній кімнаті
Пам’ять гортаєш чи досвід набутий людей,
Слухаєш рухи годинника на циферблаті,
Хочеш нарешті покинути темний бурдей.
Ми мов застигли на відстані неба блакиті,
Нас розділили асфальти доріг та поля.
Вітер кохання мотиви несе сумовиті,
Знай, що любов ти, надія та віра моя.
Сумно, та зараз одна у холодній кімнаті
П'ю гіркий чай, дивуюся звукам весни
Люди не птАхи, та люди, я вірю, крилаті…
Ми ж закохалися мріями власними в сни…
Може...
© Copyright: Виктория Мерисабль, 2016
Свидетельство о публикации №116012410474
Свидетельство о публикации №116012410474
Рецензии