Тихо вечір погас
В сяйві грізних заграв,
Ось як раз у той час
Я тебе залишав.
І сказав я тобі:
Ти надійся і жди,
Я ж у смутку й журбі
Полечу до мети.
Ах, дорога! Ах, лет!
Невідомі путі…
Ну який тут секрет –
Заблудивсь я в житті.
Ти все ждала мене,
Не була ти з другим,
Я ж у серці вогнем
Загорівся сумним.
Дні поплили в журбі,
Повні болю і мук,
І не міг я тобі
Простягнуть своїх рук.
І не міг я сказать:
Ти моя назавжди,
Буду вічно кохать,
Лиш надійся і жди.
Роки йшли, мов в імлі,
День за днем зникав, гас.
Ти сказала мені:
Не люблю я вже вас.
Ти сказала мені,
Що з другим назавжди,
Не для мене в огні
Розцвілися сади.
Не для мене в садах
Аромат квіти ллють,
І пісень солов’я
Мені більше не чуть.
Я на землю упав:
Земле, мати моя!
Цілував і кричав:
Не моя! Не моя!
1957 р.
Тихо вечир погас
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116012006996
Свидетельство о публикации №116012006996
Рецензии
