Тихо...
У ночі, коли самота, як кішка,
Точить кігті біля мого ліжка,
Я все частіше вслухаюсь у тишу,
Що сміливо стукає у стомлену душу...
Де не має планів на завтра,
Де не знаю, чого я варта,
І дні минають, як і завше,
І сум пробирає дно моїх очей.
О, а потім... а потім сльози,
Так стрімко падають додолу,
Що навіть лютневі морози,
Лагідніші до суходолу.
Фінал історії, про мрії,
Які вже оминули серце,
І сльози застигли на вії,
А завтра... а завтра буде легше.
/19.01.16./
#перший_вірш #2016
(С) Оксана Олійник
/ #БОМ /
Тихо
© Copyright: Оксана Олейник Львов, 2016
Свидетельство о публикации №116012006511
Свидетельство о публикации №116012006511
Рецензии
Так,Оксанко,завтра буде легше
мрії наші світлі.
Не хвилюйся,серце,
Ще весна розквітне!
Зичу добра і щастя,В.К.
Валентина Козачук 24.11.2016 15:33 • Заявить о нарушении
мрії наші світлі.
Не хвилюйся,серце,
Ще весна розквітне!
Зичу добра і щастя,В.К.
Валентина Козачук 24.11.2016 15:33 • Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.
