Мабуть, всю землю снігом замело.
Де, мамо, ти. Де батько та бабусі.
Дими встають, де осторонь село.
Не дійдеш. Не дістанешся на бусі.
Така зима! То снігом, то дощем…
Та подумки завжди я поруч з вами.
Роки минають. Не минає щем.
Бо пам`ять не засипана снігами.
Сприймаю досі кожного живим.
Не там, в степу, а ось, в моєму серці.
У снах я бачу батька молодим.
І маму, ніби дивиться в люстерці.
Щасливий тим, що в мене ви були!
Що я на смітнику не опинився.
Життя і душу справжню надали.
Немов з криниці чистої напився.
Вам жити, доки я оце живий.
Це я, - живий ваш пам`ятник і досі.
Роки минають. Ось уже новий
Сніги змітає з чобіт на порозі…
20.01.2016 р.
Фото з Ін-ту.
Ведь память не засыпана снегами
© Copyright: Юрий Тригубенко, 2016
Свидетельство о публикации №116012004878
Свидетельство о публикации №116012004878
Рецензии