Левкові Лук’яненку присвячується
Опустіла земля у твоєму дворі,
І стежки поросли бур’янами.
Вже немає в селі,
Вже нема на землі,
Вже нема в мене рідної мами.
Я не їду в село,
Як колись те було,
Але пам'ять все кличе в дорогу…
Лиш згадаю – і вмить
Серце так защемить,
І обпалить всю душу тривога.
І нікому мені
Вилить болі свої,
І поради ні в кого спитати.
Ти пішла назавжди,
І хоч жди, хоч не жди,
Вже ніколи тебе не діждати.
Мамо рідна моя,
Як любив тебе я,
Та не міг я про те розказати,
Бо меж нами поля,
І сибірська земля,
Бо меж нами сталевії грати.
Кращі роки свої
В таборах та тюрмі,
Я провів в ту лихую годину,
Я ні вкрав, ні убив,
Я лиш вірно любив,
Наче матір, свою Україну.
1991 р.
Опустила земля у твоему двори
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011902493
Свидетельство о публикации №116011902493
Рецензии