Пролетіли роки, мов в кіно,
Оглянувся – о Боже, де ж юність?
Чую, стукає тихо в вікно
Запізніла, без досвіду, зрілість.
Ну заходь і пробач, що не ждав.
Та чи в юності наше лиш щастя?
Я і сам вже не раз так гадав,
Що прийдеться колись розлучаться.
Хай поплачу й забуду навік.
Може інколи там і присниться
Млин весною розбуджених рік
І життєва страшна колісниця,
Що носила мене, наче в сні,
По дорогах далеких, дрімучих,
Хай співав нескладні я пісні,
Та були вони щиро-жагучі.
І лились вони з самого дна,
Виливаючи біль з душі й горе…
Прощавай, моя перша весна,
Ми вже більш не зустрінемсь ніколи!
Пролетили роки, мов в кино
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011803374
Свидетельство о публикации №116011803374
Рецензии