Пани музо

Ах, задрипанко негожа!
Де тинялась цілий день,
Що й діждать тебе не можна?
І просидів день, як пень.

А тепер, як вклався спати
(Бо надіятись на що?),
Ти припленталася в хату
І шепочеш чорт зна що.

Та ти знаєш, за ці штуки
Що встругне влада мені?
Проклянуть навіки внуки
І мене, й мої пісні.

А мене десь заховають,
(Чи ж такого не було?).
Де подівся, як спитають,
Скажуть: зовсім не було.

То ж іди, і Бог з тобою,
Десь дурніших пошукай,
А ми теж із бородою,
Дасть Бог, встигнемо у рай.

Бо на це я вік не клюну,
І не треба намовлять,
І свою кандидатуру,
Я не стану висувать.

Не шепчи мені на вухо:
Те не так, і це не це…
Ну який дурень послуха,
Прочитавши про все це.

Хто повірить, що в в’язницях
Міліони в нас сидять?
Такі дані, наче птиці,
Знаємо, звідкіль летять.

Чи узять за ті дурдоми,
(Ну це вже зовсім абсурд!).

Щоб людей розумних… що ви?!..
На все є закон і суд!

Комуністи все пропили,
У Кремлі сидять вори,
Розікрали, роздарили,
Скрізь в нас блат і хабарі.

Наркомани та повії,
Грабить мафія народ,
Алкоголіки, злодії…
Пані Музо, хай вам чорт!

Ви другим, знаю, шептали,
Щоб хвалив владу й закон,
І молитися навчали,
До вождів, як до ікон.

Їм епітети чіпляли:
«Геніальний, дорогий!»
А мені бач, що напхали!
Думали, зовсім дурний?

То ж пробачте, пані Музо,
Хай я й не лауреат,
І заслуг не мав в Союзі,
Нічого на гріх штовхать!

То ж бувайте, ідіть з хати!
Знаю, що пізня пора…
Боже збав, кому казати,
Що сю ніч в мене була!

Якщо буде щось веселе,
Про хокей чи про любов,
Про життя щасливе в селах,
То прошу, заходьте знов.

1983 р.