Поет на те приходить в світ,
Щоб дійсність оспівати,
А в мене бачиш, який цвіт
Буяє біля хати.
А в мене радість молода,
Гризуть науку дочки,
І вже підтоптана біда,
Дрімає в холодочку.
Хай спочиває, нехай спить,
Нащо її будити?
А то ще стане здуру пить
Чи владу там судити.
А влада на те влада й є,
Щоб всяк її корився.
А коли вада в тебе є,
Та ще колись судився,
То ще засадять у дурдім,
Щоб знав, як шануваться,
І доведи ти потім їм,
Що ти хотів всім щастя.
Отож, мені не до пісень.
Пісні – це хитра штука,
Один співа за трудодень,
Медаль – другому в руки,
А третьому за ті труди –
Намилена мотузка…
А як не хоч її, сиди,
Бо ти – маленька кузька.
А як мовчать нема терпцю,
І хочеться кричати,
Співай, та щоб бува не чув,
Сусід, що біля хати.
Ото ж і раджу: ти свій спів,
Довір своїй лиш музі,
Немає більших ворогів,
Ніж наші бувші друзі.
1980 р.
Поет на те приходить в свит
© Copyright: Володимир Микитенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011803043
Свидетельство о публикации №116011803043
Рецензии