***
Тремтливо блукали повіки,
І вільно так дихали груди,
І снилась земля отча , рідна,
До смерті, яку не забути.
І снились степи широченні,
До них, як та птаха, летіла,
І рани душі незбагненні
Ті трави і квіти лічили.
Побудь, земле отча, зі мною,
Лікуй моє зморене тіло,
І, може, ми разом з весною,
Ще приймемось знову за діло.
Ще буде душа знов співати,
Оновляться шелесном віти,
Ще встигну за темнії грати,
Ще треба для внуків пожити.
Тремтливо блукали повіки,
І вільно так дихали груди,
І снилась земля отча, рідна,
До смерті, яку не забути...
***
Тремтливо блукали повiки
© Copyright: Ирина Боговина, 2016
Свидетельство о публикации №116011701173
Свидетельство о публикации №116011701173
Рецензии