Ідуть дощі й на серці непогода.
Немає їм і ні кінця, ні меж.
Серце сумує, та уже не стогне,
Хоч знає добре - ти більш не прийдеш.
Ідуть дощі, природа розквітає.
Все навкруги так пахне і бринить.
А моє серце все ж тебе чекає,
Як і раніше, так тепер, в цю мить.
Дощі пройдуть, природа забуяє,
І вже вона нам цвітом майорить.
Сум в серці вже потрохи затихає,
Бо знає добре - не остання мить.
Хоч більше вже ніколи не побачить
Всі « меседжі» які так гріли кров.
Але тебе воно усе ж пробачить,
За ту п’янку, негадану любов!
Задощило
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2016
Свидетельство о публикации №116011701093
Свидетельство о публикации №116011701093
Рецензии
