Материнська скорбота

О Боже, як це боляче сприймати
І заспокоїть душу, що кричить,
Бо свого сина хоронила мати...
З нею ридав, здається, цілий світ.

Адже при родах потерпала муки,
Дала життя й пустила в світ цей жити.
Взяти онуків так хотілось їй на руки,
Невісточка могла їх народити.

Але війна забрала в неї сина.
Тепер одна, ну як це все знести?         
Уже не скаже ніжно їй дитина,
Що захистить назавжди від біди.

І не почує спів той солов'їний
Яким здавався голос їй його...
Ой мамо, хай у далечі полине
Той біль, скільки знесла його всього.

О мамо, ти така стражденна мати,
Був син... та вже нема його...
Я знаю, горе це не вгамувати
Хто б як не говорив тобі цього.

Загинув син за вільну Україну.
Він ненькою її вважав, як і тебе,
Тому пішов він воювати за країну,
Де пізнавав життя, пізнав себе...

Зростила гідно ти свою дитину.
Якби не лихо — не була б ти у журбі..
Тепер лиш пам’ять не полишить до загину…
А ми низенько всі вклоняємось тобі.