Ридає небо і ридає мати,
Що сина не діждалася з війни...
Хто зрозуміє біль той... біль утрати,
Не дай вам Бог, щоб йшли у бій сини!
А був той син, як та погожа днина,
Красень такий і слухався батьків.
Та як прийшла до нас лиха година —
Пішов сміливо бити ворогів.
А дівчина, як та зоря-зорянка,
Що зараз теж з сльозами тут стоїть
Більше не прийде милий її до ганку,
Бо він поліг, щоб захистить її.
Війна несе усім нам біль утрати...
Вона руйнує все, що навкруги.
Так хочу, щоб сміялась завжди мати...
І не було ніколи в нас війни!
Живими повертайтеся додому,
Прошу, молю, ридаю на весь світ...
Рідненькі наші, незважаючи на втому
Вас матері чекают, з нею весь ваш рід.
Втрата
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2016
Свидетельство о публикации №116011507162
Свидетельство о публикации №116011507162
Рецензии