***

...з тобою постійно, як в круговороті:
нестерпно, незнано.
Боїшся ступити крок,
аби не порушити цього балансу,
який й так тримається на волосині.
Рухатись далі неможливо -
ми застрягли, мов світляки в банці, пускаємо світло,
якому горіти лишилось лиш якихось пару годин.
Б'єшся об скляні стіни, з яких немає  виходу,
намагаєшся підлетіти догори
і боляче падаєш донизу.
Отак і згоримо з тобою
від нашого ледь помітного світла,
яке ми будемо до кінця підтримувати,
з надією, що воно стане яскравішим...
Хтось побачить його, і визволить нас від мук,
які поволі мене вбивають. 
Та я згасну скоріше,
ніж ти помітиш, що вихід поруч,
бо кажеш,  Бог любить тебе,
але чому ж він  мовчить,
тобі ж так дико боляче?
Чому він відводить від тебе свій суворий погляд,
поки ти на колінах повзаєш
і шепчеш якісь слова, називаючи їх молитвою?
Чому він так бездушно над тобою знущається,
коли ти жадаєш на його поміч?
Можливо, вона тобі й не треба,
якщо Він не чує...