Як низько жіночка схилилась...
Заробить так, копійку, дві...
Усе життя вона трудилась.
Та от тепер сама в біді...
Вона сім'ю недавно мала.
Тепер залишилась одна.
Дітей на фронт війна забрала,
Завжди безжалісна вона.
Війна життя дітей украла...
— Синочки, ви мої сини,
В вас душу всю свою вкладала,
Ростила вас не для війни.
Тепер стоїть на переході
І мусить у людей просити,
Бо важко стало без підмоги,
Без рідних в цьому світі жити.
А люд повз неї пробігав
Свої в них клопоти і справи.
Лиш хтось там трошки щось давав
Для їжі їй, не для забави.
Вона ж є мати... і родила,
Життя продовжила вона.
Тепер самій буття — могила,
Така страшна ота війна.
Страшна вiйна
© Copyright: Нина Лукьяненко, 2016
Свидетельство о публикации №116011304088
Свидетельство о публикации №116011304088
Рецензии