Я довго збираю скло на підлозі.
Воно впивається мені у п'яти.
Може, через те, що на вулиці осінь
Ти б'єш посуд, щоб мене катувати?
Чим менше посуду — тим менше бруду,
Який постійно збирався у гори.
Та ці скалки ріжуть мені руки
І серце, з відчаю, рве груди.
Скажи чесно, тобі дійсно потрібні
Мої страждання, і порізи на пальцях?
Ні, звичайно, я ніколи не повірю,
Що це, насправді, приносить тобі щастя.
Я просто буду збирати сумлінно
З усіх кутків срібні, гострі криштали.
Ти й далі бий посуд, та мені всерівно.
Я знаю, що осінь скінчиться вже завтра.
***
© Copyright: Маргарита Дорохина, 2016
Свидетельство о публикации №116011301138
Свидетельство о публикации №116011301138
Рецензии