Ти лежиш і чекаєш дощу.
і холодною є твоя постіль,
І російською "Я не прощу",
Навіть разом якщо і поспіль.
І якщо пролунає звін,
Тих вчорашніх цілунків та ранків,
Не цікавить тебе Він.
Ні ночей тих, ані світанків.
Тобі байдуже, мов імгла
Затопила зіницю щастя,
і немов твій мізинчик ігла
зачепила і снова здрасьтє!!!
Із душі виринає звір,
Ненажерливий, холодний і кволий,
Він душі і нутрощів тхір,
Що пошкрябує мимоволі.
Розривається навпіл він
Від неспокою та гарчання,
Розплететься душі зухвалої тин,
потекло поміж прутиків кохання .
by gt 23.11.15 9:57
23. 11. 15
© Copyright: Виктория Котенко, 2016
Свидетельство о публикации №116011208519
Свидетельство о публикации №116011208519
Рецензии