Захлинаючись в морі порочності,
Пливучи течією ріки;
Мов пігулки від горя й самотності,
Ти ковтаєш із неба зірки.
Твоє серце холодне, мов крига,
В голові твоїй гаснуть думки,
І в душі вже не буде відлиги:
Ти себе зачинив на замки.
Ти малюєш собі ідеальний світ,
За мотивами кращих книжок.
Через терни й піски, через тисячі літ,
Ти підіймешся й зробиш крок.
Крок, ціною в твоє безкінечне життя,
Крок до пекла, чи може до раю.
Такий довгий крок до свого пізнаття;
Ти залишишся там, хоча, хто його знає...
Але то буде потім, через віки,
Крізь мільйони прекрасних подій.
Ну, а поки, ти просто ковтаєш зірки
Й розчиняєшся в просторі мрій.
***
© Copyright: Батрин Едуард, 2016
Свидетельство о публикации №116011200755
Свидетельство о публикации №116011200755
Рецензии