Вона сиділа в сховищі безшумно,
І чутно було лиш акордеон.
Бажаючи вціліти, так наївно...
Як вижив свого часу Робінзон.
Вона про нього поки не читала,
Та в неї ще попереду життя.
Хоча вона, напевно, ще не знала,
Та смерті до смаку оте дитя.
До матері тихенько притулившись,
Просила щоб не впало більше бомб.
І за життя, що сили є, вхопившись,
Змогла пропхати десь застиглий тромб.
Вона згадала братика і потяг.
Та радну матір. Нелегке життя...
Її пробрали спогади, чи протяг,
Чи може бомб безжалісне виття.
Та знов почула гру-рятунок тата.
Відчула ніжність в маминих очах.
Їх скоро всіх чекатиме розплата
В чухиж брудних закровлених гріхах.
Це буде після. Зараз - вони разом.
І чують три зозулені свистки.
Не вдасться вижить в сховищі щоразу,
Та зараз зовсім інші в них думки.
Крадiйка книжок за романом Маркуса Зузака
© Copyright: Арина Ковальских, 2016
Свидетельство о публикации №116011000831
Свидетельство о публикации №116011000831
Рецензии