Жоржини
Затих, принишк осінній сад,
Зів`яли квіти, лиш жоржини,
Немов у вогнищі жарини,
Останнім полум`ям горять.
Холодні крапельки роси
На пелюстках, неначе сльози.
А вдарять першії морози
(у них пощади не проси!)-
І вранці гарні, крижані
Жоржини ще милують око,
Та їх голівоньки високі
В полудень никнуть неживі…
Отак і у душі людській –
Коханння полум`я згасає,
І незабаром в ній кружляє
І завиває сніговій…
Мій друже! Зупинись на мить,
Не дай тому вогню дотліти,
Бо чим же станеш душу гріти,
Коли він згасне, догорить?!
© Copyright: Людмила Перекос, 2016
Свидетельство о публикации №116010910575
Свидетельство о публикации №116010910575
Рецензии
