Несолодка Даруся

Я – Даринка. Назвали невдало.
Бо який з мне дар з діабетом?
В монітор очі дивляться мами,
Та лише шахраї в Інтернеті.

Все дарма. Скільки грошей на вітер!
Африканські, індійські рослини...
А батьки хворих діток вірять
До останнього вірять у диво.

Так подумала: мамі ще й заздрять.
„Он яка в тебе доня спокійна!”
А я бігати хочу й стрибати
Й не лежати в лікарні постійно!

Як сумую я за бандурою!
Сцену кинуто („Виступи – стреси”)
А не стрес – сльози над партитурою?
Як же Шерон Стоун –актриса?

Але Стоун майже єдина.
Скільки інших: простих, безіменних.
І талант є, та їм „пощастило”
Мати ту ж хворобу, що й в мене.

Яся Лимар й Софійка Калюжна
Були подругами по лікарні.
Цього ж разу їх ліжка порожні,
І де зараз дівчатка – я знаю.

Там, де ліків не треба й уколів,
Від яких у синцях всеньке тіло.
Там льодяники не заборонять
І не кинуть насмішку у спину.

Як мені: „Несолодка Даруся”
(Коли вчили „Дарусю солодку”)
„Хай їм Бог простить,”- помолюся.
Маю пам’ять на кпини коротку.

Лікарі... Добрі є і не дуже.
Батьку раз один в очі кинув:
- Киньте возькатись з нею, друже,
А зробіть жінці іншу дитину.

Тато ледь не побив ескулапа:
- Як Ви можете так говорити?!”
Я подумала: „Може і правда
І такій, як я, варто не жити?”

Я у Бога вимолюю брата,
Щоб несумно було вам без мене.
Відпустіть мене, мамо і тато:
Я наїмся цукерок на небі.