Це як дивишся в мертві очі згорілі
І, у чорних, в них смуток і жах, і надія.
Як роки бесшелесні мої, довгі і молодії
Не линуть, а тягнуться поміж колійних ліній.
Ти нічого мені не кажи, не питай мене,
Я піду поза люстерко, в інші світи туди,
Де світилами, де незламними
Стовбурами залізними дуби височіють.
Вони тягнуться вверх і скоро літатимуть
А ми тут. Лежимо, мовчимо і старіємо ,
Таємниці плекаєм під сонними віями.
Зомлілі, холодні і тьмяні ми.
За гардеробом ховаю поцілунки й обійми:
Не мої більш, ніч'ї, а може твої вони,
На горищі стукають вікнами зимніми
Але тобі, чорно, як очі оті - вони не потрібні.
Я пiду поза люстерко
© Copyright: Персик Мельникова, 2016
Свидетельство о публикации №116010708041
Свидетельство о публикации №116010708041
Рецензии
