ВІДЛИГА
Біла фата хурделиці в’ється до небокраю…
Знала б ота, що кинула, як я її кохаю…
З часом все перемелеться – трісне і скресне крига,
Зніме фату з Хурделиці менша сестра – Відлига…
Тихо з-під ковдри вислизне, крапельками заграє
І у Різдво зі свічкою в люстерко погадає:
- Суджений ти мій ряджений, глянь бо, яка я гарна…
Стежку ж до твого серденька сніг замітає марно.
Доки Мороз у Віхоли вип’є десяту чарку,
Та, що давно покинула, сяде до іномарки.
Видавить газ до полика, міцно кермо затисне,
А у очах збентежених крапля відлиги блисне…
З часом все перемелеться – трісне і скресне крига,
Зніме фату з Хурделиці менша сестра Відлига,
Тихо з-під ковдри вислизне, крапельками заграє…
Знала б ота, що кинула, як я її кохаю…
ВК 2002р.
Оттепель укр
© Copyright: Валерий Квачев, 2016
Свидетельство о публикации №116010605534
Свидетельство о публикации №116010605534
Рецензии