В пітьмі вже зламаних надій,
Я в ліжку, серед цих шматочків,
Все намагаюсь стримати свій крик
І заховати біль в обіймах ночі.
Нема вже сенсу щось робити знов,
Все стихло та й згубилось між зірок
І це мереживо, твоїх чужих ночей
Сховало все, що я вважала за кохання.
І, правда, інколи все ж хочеться життя
З тобою, десь в маленькім нашім світі.
Де все, що зараз є, піде у небуття,
А ми залишимось, залишимось назавжди.
І серце знов пошле свій дивний сон,
Такий тривожний і до болю ніжний.
Ти хочеш втримати, лишити кожен дотик,
Та ще секунда, і знов ти проклинаєш ранок.
***
© Copyright: Лира Дантес, 2016
Свидетельство о публикации №116010505446
Свидетельство о публикации №116010505446
Рецензии