Розпечене вугілля пече між ребрами грудей.
Не відпускає у гору хоч трішки повітря.
Нагадує забутість безсонних ночей.
Відлякую сон покликом світла.
Відкидати жар жорстоким кашлем,
Так ніби із ним вийде вся німота.
Триматись за глузд щосили.
Померлі не мають свого каяття.
Що смерть? Смерть від болі чи долі?
Смерть від тліючого серця вогнем?
Коли ти втрачаєш залишки волі,
Не задаєшся питанням стільцем чи мечем.
Ти бачиш ціль, її прикре обличчя,
Насуплені брови, важкі вуста.
Протягуєш руки до тьмяного світла.
Враз цілунок мерзлий на собі відчува.
Повіки закриті, бачать сон міцний, як в перший раз.
Немає нічого і тільки віти стукають у вікно.
Пробив той час!
Пробив той час!
© Copyright: Елена Стальчук, 2016
Свидетельство о публикации №116010209008
Свидетельство о публикации №116010209008
Рецензии