Пам ят жертв Голодомору

Хто останню крихту відбирав,
Той хай в сухій землі перевернеться.
Хто все останнє забирав,
Тим хай в кістках гнилих гикнеться.

Страшні часи Голодомору,
Годинник вже не зупинить,
І з ранком занепавша крихта миру,
В печі Мартенівській кипить!

Мільйони душ взлетіли в небо,
Їх дика доля занесла туди.
Ідеолісти кинули свою монету,
Все вірішили - бачимо сліди!

Сліди тяжкі зосталися на полі,
Де в тридцять другом ще росло зерно.
Десь вдалині відніються тополі,
Приходить тридцять третій и стучить в вікно!

Забрали все, заставили вмирати,
Кричали діти, матері кричали.
Сльозами напивалися і йшли до хати,
Сідали на підлогу і мовчали.

Село стояло, гарно сонцем наливалось,
Були і танці, і співали там пісень.
Куди, куди це все поділось?
Йшов день за днем, йшов наш голодний день.

Розпухли животи, сусіди повмирали,
І згодом все село свою історію під землю занесло.
Головкомандуючі трупи позбирали,
І в себе написали, що село "було".

Вже сльози витерли, останні, що котились,
Хто вистояв, хто зміг, хто переміг,
Але мільйони тих, хто в вічність опустились,
Хто чує топіт ніг і відчуває білосніжний сніг.

Одна людина - втратили мільони,
Одна наказувала - підкорялись всі.
Де ти, Господь, хто пише ці закони,
Де ті пророки, де ж ті мудреці?

Історія все досконало пам'ятає,
Зап'ятнені сторінки смутної доби.
Ми не забули, забутого немає,
Й немає тих, хто не згадає вас в ці дні!