Коли дивлюсь на зоряне намисто,
Здається: в небі є така зоря,
Що світить при житті нам не навмисно,
Вона буває в кожного своя...
Буває, що із часом, гаснуть зорі,
(То лиш смарагди не втрачають блиск)
Та лиш одна зоря - зоря любові,
Коли горить, то у житті є зиск...
Любов ніколи не бува остання...
Бува - останній день....остання мить...
Та щоб свою зорю не загасить -
Ніколи не звикайте до кохання,
Бо... в світі цім так хисткі сподівання,
А втрата може серце спопелить...
До всього в світі звикнути можливо...
Та...щоби серцю не завдати мук,
Лиш не звикайте ви до губ і рук,
Бо світ жорстокий сповнений розлук,
А щастя, як метелик, полохливе...
Ніколи не впадайте у простецтво,
Не видихніть навмисно свої дні...
Наповнюйтесь піднесеним мистецтвом!
А до кохання - не звикайте! - НІ!!!
Своя зоря...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2016
Свидетельство о публикации №116010210252
Свидетельство о публикации №116010210252
Рецензии