Думки планети Земля

 

Щоб рівномірно всіх зігріти на собі: я – обертаюсь та лечу…
І, з Місяцем на па’ру, - розглядаю Всесвіт… скільки бачить око.
Що коїть людство на мені, вже стільки часу?! Я ж терплю й мовчу…
У мене й закопало сором той, що на початку був, - у ґрунт, - глибоко.

Щоб прокормить усіх: від найпростіших, до царів… я щедро надихаю:
До праці… Спонукаю я для росту думки, насилаю лінощі й жагу…
Там, де недбальство і пиха танцюють з марнотратством, - я – вмираю…
Частково, щоб зробить все «по-феншую», стерши в тім краю нудьгу.

Щоб милувались мною у коханні молодята й дітвора, із чистою душею:
Я – змінююсь! Я прагну догодити всім і вся! Бо я, - ще молода, сама!
Видобувають з мене, щоб підняти в небо… розтрощити, щоб покрилося іржею,
Все металеве: тут і золото й залізна леді і, - слабка душа «стальна»!

Я Вам – набридла? Пхаєтесь за межі, у далекий світ, - за обрій!
Я стала вам плацдармом:  химерним світом у 3D (три де)!
Без кисню, я побачу, чи будеш й далі ти такий хоробрий?
Твоя зухвалість (наче динозаври)… тут, на Мені, - навіки пропаде!

Щоб далі мчати в невідоме, крізь малі протони й вітер Сонця
У дивовижне, деколи вам, – незбагненне та безмежне, -
Навчіться вірити у Того, хто всьому є ОХОРОНЦЕМ!
Забудьте все, що знаєте й віддайте все Йому, лишень, належне!


Поет ХХ сторіччя.    1 січня 2016 року с. Торгановичі.