Невитримав я біль,
взявший мене з ненацька.
В грудях, серце калата.
Я, як ранений звір,
біжу подалі від лінії вогню.
Навіщо ти стріляєш?
Запитую тебе.
Хіба ж не бачеш?
Серце вже не те,
невитримає більше,
воно слів прощавай,
не потрібно, знов, Амуре
тільки не стріляй!
А ти мене послухай,
та трішки почекай.
Закинь стріли за спину,
серце теж ти май.
Мені ці всі кохання
зламали душу вкрай,
оті її зітхання
й куча дорікань.
Тепер ти знову цілиш,
зрозумій уже мене,
не хочу більше жити
в долинах твоїх кохань.
Я більше не ділимий.
Тепер я тільки свій,
а ти якщо захочеш
стріляй,та тільки вбий!
Не стр ляй Амуре
© Copyright: Олег Пожарицкий, 2015
Свидетельство о публикации №115123106069
Свидетельство о публикации №115123106069
Рецензии